Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/420

Орися обіймає Рябину. Таточку! Яка я рада! Яка я рада! Олекса. Нанашку! Можу вас іще про одну річ просити? Р я б и н а. Що таке? Проси, що хочеш? Адже головно тобі маю подякувати за нинішню радість. Олекса. Так зробіть же так, щоб і я вам мав нині за що подякувати. Ви знаєте, я люблю вашу Орисю. Р Я б И Н а жартовливо, строго. Орисю? Що ЦЄ ВІН говорить? Як він сміє таке про тебе при людях говорити? о р И С Я тулиться до батька на груди. Коли бо, таточку, це правда. Р я б и н а. Правда? Га, коли правда, то що ж маю робити? До Олекси. Ну, так чого ж хочеш від мене? Олекса. Та я, нанашку, я так тільки… хотів допитатися, коли можна старостів прислати? Рябина обіймає його. Сину мій! Шли хоч нині! Олекса. Оце то славно! Оце розумне слово! Від церкви чути голос дзвонів. Люди здіймають шапки. Рябина. Ну, сусіди! До церкви дзвонять. Пора до церкви. За в і с а 417