Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/410

Олекса підходить ближче. Ну, ЩО, ПЄрЄПрО- шуетеся з паном начальником? Р я б и н а підходить до нього. Олексо, подай мені руку І Олекса. Я? Вам? А то з якої рації? Рябина. Подай руку! Не пожалуєш того! Олекса подає. Спасибі тобі! Слухай, Олексо! До нині раня я вважав тебе за свого найбільшого ворога. Тепер починаю бачити, що ти мій приятель, мій добродій. Олекса. Я? Ваш? Що це вам сниться, пане начальнику? Рябина. Не називай мене паном начальником. Скінчилося моє начальництво. Бог з ним, нехай собі хто хоче носить той тягар! З мене досить. Олекса. Що? Ви б хотіли… Рябина. Оце я послав присяжного, щоб скликав людей., Зараз при всіх зрікаюся того нещасного війтівства. Хочу бути знов чоловіком, сусідом, батьком своєї дитини й нічим більше. Олекса. Ну, за це варто вас і в руку поцілувати! Цілує. Я В А VI Ті самі й Писар, трохи п'яний, Писар. Го, го, го! Що бачу! Пан начальник у приємній асистенції! Чи заручини справляєте отут під деревом коло криниці? Рябина. Не заручини, а словини, пане писарю. Говоримо собі слово по слові. Але де це ти так зараня гостював, що вже ногами вулицю замітаєш? Писар. Де гостював, там гостював. У вас, певно, ні! 407