Жандарм. Потім? Мені те в голові, що потім буде! Досі бідували та мучились і потім те саме буде. Овва, велика невидальщина. Хіба тобі страшно?
Анна не зводячи з нього очей, ледве чутно. Ні, не страшно.
Жандарм. Так хочеш бути щасливою?
Анна так само. Хочу.
Жандарм. Так будеш моєю?
Анна так само. Буду.
Жандарм. Пам'ятай же! Держу тебе за слово. А як і тепер мене одуриш, то горе тобі! Я страшно помщуся на тобі й на нім.
Анна так само. Ні, не одурю.
Жандарм. Ну, продрухайся! Що це ти мов крізь сон говориш? Потрясає її за плечі. Ось вони надходять. Плач, ламай руки, щоби нічого не догадалися. Проси мене, щоб я його помилував. А як відведуть його до міста, то я до тебе навідаюсь.
Анна з заломаними руками стоїть мовчки коло печі.
Жандарм. Ну що ж, війте, найшли що підо̀зреного?
Війт. Нічогісінько, пане шандаре. Тільки на санях двох лещетів нема, а на третім трохи кров'ю замазано.
Жандарм. Ага, це також важно. Записує в книжці. Ну, а тепер ведіть його. І оці речі заберіть. Лещет із саней вийняли?
Присяжний. Я вийняв, ось він.
40
