Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/409

Казибрід. Слухайте, куме присяжний. Біжіть у село і скликайте господарів. Хай сюди йдуть. І Олексу Коваля кличте. Кажіть, що війт має їм усім щось казати. Але то зараз! А писаря як побачите, то нічого йому не кажіть про те, що тамтой хлопець говорив. Присяжний. Чи й ви так кажете, пане начальнику? Рябина стоїть мов одеревілий. Та так, так! Роби, як знаєш! Присяжний відходить. Я В А IV Рябина, Казибрід, Орися Рябина тулить Орисю ДО себе. Ох, страшно мені! Страшно, так як коли б смерть моя наближалася! Казибрід. Не бійся, Прокопе! Зідхни до Бога й постанови собі поправитися, а чень ще Бог від тебе відверне це лихо! Рябина здіймав шапку. О, Господи! Та ні! Серце товчеться, мов навіжене. Молитва на ум не йде. Пропаду, пропаду я тепер! Я В А V Ті самі й Олекса з коновками Олекса. Добрий день вам, дядьку Кази- броде! А, що бачу! И Орися тут. Е, і пан начальник! І всі троє в добрій злагоді! Що це за чудеса? ОрИСЯ прибігає до нього. ОлеКСО, ЗНаЄШ? Таточко вже добрий! Казибрід. Ходи но сюди, Олексо! Нам власне тебе потрібно. 406