Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/408

Орися. Не будете мене силувати за писаря? Ох, як я тішуся! А ви, певно, без мене бідували дома? Рябина. Ой, бідував, дитино, бідував! Не дай Боже ще й одної днини такої! Орися. Простіть мені, таточку, що я вам таке зробила. Рябина. Нема за що прощати, Орисечко! Ти б не моя дочка була, якби була інакше зробила. В батька вдалася. Але тепер будь певна, що між нами більше такого не буде. Орися. Ах, таточку! Як я тішуся, що ви знов добрі! Із вуйком перепросилися? Рябина. Ще не зовсім, але надіюсь, що швидко перепросимося. Ор и с я. Ще не зовсім? А то що ще між вами заходить? Рябина. Зараз побачиш, дитино моя. Ось присяжний іде. В саму пору приходить. Кличе за сцену. Гей, присяжний! Сюди ходіть. ЯВА III Ті самі й Присяжний. Присяжний задиханий. Пане начальнику! Я власне за вами шукаю. Рябина. А що там таке? Присяжний. Чи у вас писар ночує. Рябина. Ні. Або що з ним? Пр исяжний. Та там із його села до орендаря хлопець прибіг, каже, що до нього жан- дар прийшов, у хаті з війтом і свідками ревізію робив і людей розіслав, щоб за ним шукали. Рябина. Ой, Господи! Починається вже нещастя! Що ж його робити? 405