Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/405

Рябина. А, вже чого хотів, того хотів, але мені довше не жити. Такого життя, яке я пробув цей тиждень, я довше не хочу. Не треба й пекла! К а з и б р і д. Що ж, Рябино, на круту колоду крутий клин. Оперся ти дуже при своїм, так Пан-Біг тебе також припер, щоб ти скрушів. Рябина кидається перед ним на коліна. Голуб- чику мій! Панасе, порадь мене, що мені робити? Аджеж я пропадаю! Зовсім пропадаю! Цілий оцей тиждень так перемучився, що зовсім, зовсім одуріти приходиться. Встає. Дочка мене покинула, писар щось марикуе, мов загорілий ходить, орендар тисне. Тихіше. Знаєш, сьогодні мабуть комісар від староства приїде на ревізію. Казибрід. А ти відки це знаєш? Рябина. З міста переказували. Возний знайомий учора прибіг, каже стережіться! А що ж я можу зробити? А ще чую, що писар при відбиранню податків циганства поробив. І все те на мою голову впаде. Ні, не переживу я тої ганьби! Аджеж подумай** кримінал, руїна! Казибрід. Слухай, Прокопе! Я би тобі щось порадив, якби ти хотів мене послухати. Рябина. Послухаю, братіку, їй-богу послухаю! Казибрід. Дуже ти з громадою задерся, Прокопе, от тобі й духу не стає. Знаєш, громада великий чоловік, одному її не побороти. Рябина. Ой, бачу це, бачу! Аджеж цілий оцей тиждень я мов у пустині прожив. Ніхто до мене в хату не зазирне, ніхто слова не скаже, всі від мене, мов від зараженого, сторо- нять. Знаєш, Панасе, я зразу сміявся з тебе, як ти оцю побліку мені зробив. Я гадав, що 402