Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/403

Писар. Дуже прошу. Жандарм. І ви, пане начальнику, будьте ласкаві за хвильку там надійти. Приб'єте мені печать на книжечку. Оба з писарем виходять. Ряби на до Орисі. Га, негіднице І То ти на батька перед шандарем жалуєшся? Чекай лишень, дам я тобі! Орися. Пропало тепер! Шандар сказав, що ви ані бити, ані силувати мене не смієте. Рябина. А ось я посміюся, й побачиш, що таки на моїм стане. Орися. А я й до хати не піду. Зараз таки йду до вуйка Казибріда, а ви робіть собі, що хочете, без мене. Волю жебрати, ніж маєте мене, як кота в мішку, продавати. Казибрід. Так, так, дитино моя. Добре робиш! Не дайся їм, поганцям. Продати, про- шахрувати тебе хочуть! До Рябини. О, небоже! Скінчилося твоє панування! Чи я тобі не казав, що й власна кров тебе відречеться? Бачиш тепер, що я не брехав. Рябина. Щоб тобі язик усох, ти вороне поганий! , Щоб ти тріс отут, ніж я мав такого дожити. Але не довго ти будеш потішатися наді мною. Буде ще й на моїй вулиці празник, я це знаю! І не думай собі, щоб от такими глупими способами мене зламати. Дуля вам усім під ніс! Не боюся я вас. За мною пан староста, за мною пан комісар, за мною пан секретар повітовий, мене сам пан маршалок знає, і що мені хто зробить? А вас я чи скоріше, чи пізніше візьму під ноги, скручу й потопчу-- ОТак! Крутить і топче в лютості свою шапку. За сценою сміх, крик: „Гурра! Рябина одурів“. Заслона 400