Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/402

просити, щоб ви зараз арештували цього чоловіка. Жандарм. А то за що? Рябина. Та бачите, село мені бунтує. Жандарм. А то як? Рябина. Та погляньте на нього! Хіба не бачите? Жандарм. Та що маю бачити? Рябина. Адіть, яку паличище онде поклав. Жандарм. Ну і що? Б'є нею кого? Рябина. Та ні. Але бунтує. До непослуху намовляє. Цілу ніч і цілий день дітвора через нього крики по вулицях виробляє, ради собі дати не можу. Жандарм. Я оце йшов через село й нічого не замітив. До Казибріда. Гей, чоловіче, що ви робите? ЧОГО Тут СТОЇТе? Казибр:Д мовчить. Що це він, німий у вас, чи що? Рябина. Та де там німий! Власне от мою власну дитину проти мене бунтував. Орися кидається жандармові в ноги. ГІаночку! Шандарочкуі Врятуйте мене! Рябина кидається до неї з кулаками. А НЄ будеш то тихо, ти погане насіння? О р и с я. Таточко грозить мене вбити, прокляти, з хати вигнати, коли не вийду заміж за оцього… писаря. Що мені робити бідній сироті? Плаче. Жандарм. Успокійся, дівчино! Тато не сміє тебе бити й не може присилувати. До Рибини. Пане начальнику! Що це все значиться? Досі ви були такий порядний війт, а тепер раптом… фе, встидайтеся! Рябина стоїть, мов прибитий, і мовчить. Жандарм. Пане писарю, у мене до вас маленьке діло є. Прошу зо мною до громадської канцелярії. 399