Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/401

Р я б и н а. А про мене тобі байдуже? ОрИСЯ з плачем кидається перед ним на коліна. Таточку! Соколику! Змилуйтеся наді мноюі Не погубляйте мене. І не вірте ви цьому пройдисвітові! Може він тільки так грозить вам, застрашити вас хоче, щоб ви мене присилували? Та НІ, не буде ЦЬОГО, НІКОЛИ не буде! Зривається. Робіть, що знаєте, а я за писаря ніколи не піду. Радше згинути! Рябина люто. Га, гарно! То так ти батька любиш? Орися. Так само, як батько мене! Рябина. Лишаю тобі часу до завтра. Надумайся! Але пам'ятай собі, коли мене не послухаєш, то вб'ю тебе, прокляну! З хати вижену… Орися. О, я й сама її покину. Обридла мені та хата, де мене хочуть живою втопити! Піду світ за очі! Втоплюся, а не зроблю того, ЩО ВИ мені кажете! Плаче. К а з И б pj Д наближається до неї. ДиТИНО МОЯ! Не бійся! Йди до мене. Я ж твій вуйко1. Моя хата відчинена для тебе. Рябина. Га, собако! Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? Ади? Хапає ЙОГО за груди. Оттут тобі зараз смерть буде! Замаху- ється, щоб ударити. ЯВА XII Ті самі, Жандарм, Присяжний, Люди. Жандарм кричить. А гов! А тут що таке? Хто сміє битися? Рябина відскакує. Га! А це що? Це ви, пане шандаре? Та бачите, то я…те є то…хотів вас 1 Вуйко—дядько. 398