Жандарм. Дурниці! Говори, любиш мене?
Анна ледве чутно. Люблю.
Жандарм. Ще раз скажи! Голосніше!
Анна. Люблю.
Жандарм. Пам'ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього віп'юся, а не випущу. Говори, будеш моєю?
Анна. Ради Бога, Михайле! Не говори цього! Я шлюбна жінка! Я присягала. Гріх мені таке слухати, гріх думати про таке!
Жандарм. А не гріх було дати мені слово, а потім вийти за другого? Не гріх украсти моє щастя?
Анна. І моє вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним ні в кут, ні в двері, що з нього люди сміються, що хіба хто не хоче, той з нього не глузує! А ти ще дорізати мене хочеш!
Жандарм. Дарма, дурне говориш! Коли це правда, що ти кажеш, то будь моєю! На злість тим, що нас розлучили. На перекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя!
Анна. Бог нас покарає, Бог!
Жандарм. Не слухай того! Бог нашої муки не потребує. А трапилась нам нагода, то й поживімо свобідно та покуштуймо щастя.
Анна. Чи довго воно потриває?
Жандарм. Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година одна, хвилина.
Анна. А потім?
39
