Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/397

годиться прийняти вексель за кавцію. Все ж що вексель, то не гроші. Ряби на. Але на дві тисячі! Яким лицем я йому такий вексель виставлю? Писар. Ну, ну, цього не говоріть! Все таки весь ваш ґрунт, то є ваш і вашої дочки, варт більше як 2000, значить, на ввесь ґрунт мусить бути той вексель записаний. Кажете, це вашої дочки материзнина, над дочкою е опікуни, вони не дозволять ґрунту обтяжувати. Все це правда. Та на це е також рада. Р я б и н а. Яка? Писар. А така: дочка виходить заміж, записує свій ґрунт чоловікові, той вступає з вами в спілку й разом з вами підписує вексель. Рябина. Те-те-те! Ніби% то так легко дочку заміж віддати й такого зятя знайти? Писар. Легше ніж вам здасться. Аджеж цей зять ось перед вами! Пане начальнику! Ви вчора казали мені вибити собі з голови вашу дочку. Ви, певно, гадали, що я так, легко- душно, по п'яному про неї заговорив. А я давно все розміркував і бачу, що для вас і для дочки вашої таки найліпше буде, коли вийде за мене. Ну скажіть, де вам ліпшого зятя знайти? Рябина хапається за голову. ГоСПОДИЇ ПрИКЛа- даеш мені ніж до горла, ще й питаєш: „Ну, скажи, хіба тобі не весело?" Аджеж мені кримінал грозить, ганьба, руїна, коли не зроблю так, як ти радиш! Так що ж маю іншого робити? Тільки, як вона тебе не схоче, що тоді буде? Писар. Ха-хе-ха! Не схоче! Молода 18-літ- ня дівчина й не схоче! Хіба ж вона посміє проти батькової волі піти? Як ви їй гостро накажете, то мусить піти. 394