Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/396

Р а х м і л ь. Ну, знаєте, вексель, то папір. А що папір, то не готові гроші. Вексель на 1000 ринських якби хотів продати, то дістане за нього 500 ринських, або й ні. А я мушу бути певний. Рябина. Але ж мій увесь ґрунт двох тисяч не варт. Ти знаєш, що на мені всьою три морґи стоять, а решта п'ятнадцять, то моєї дочки материзнина. А на цей ґрунт я не смію тягару затягати. Опікуни не дозволять. Р а хміль. Га, то все пропало. Я інакше не можу. Рябина. От тобі й на! Так що ж буде? Р а х м і л ь. Кавція пропаде й ви підете до криміналу за спроневірення податкових грошей. Рябина хапається за голову. ГоСПОДИІ Що ЗО мною діється? Чи це мені сон такий страшний сниться, чи це справді ява? Писар кладе йому руку на плече. Цитьте, пане начальнику! Ще й я вам слово скажу. Рябина. Ще я мало зарізаний? Ну, дорізуй, дорізуй! Писар. Пане начальнику, не говоріть дурниць, а послухайте радше, що вам скажу. Гроші податкові від орендаря конче відобрати треба, правда? Рябина. Та правда. Писар. Контракт відновити треба, правда? Рябина. Правда. Писар. Значить, і кавцію нову дати треба, правда? Рябина. От то мудре сказав! Я й без тебе знаю, що в неділю свято. Писар. Чекайте. Я ще свого мудрого слова не сказав. Ви повинні Рахмілеві дякувати, що 393