Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/395

Р а х м і л ь. А хіба я вам казав з не своїми грішми в спекуляцію вдаватися?. Підходить до нього ближче. Знаєте, пане начальнику, що я вам скажу, щоб ви бачили, що я не такий злий. Нехай уже страчу, але що маю робити! Ряби на. Ну, говори, говори! Р а хміль. Переробімо той контракт. Рябина втішно. А хіба ж можна? Р а х м і л ь. Ну, як добре посилуватися, то все можна. Я можу у головного підприємця виробити продовження речінця. Рябина. А Бог би твоїми устами говорив, Рахмілю! Чому ж ти мені того відразу не казав? А я ходжу, туманію, гризуся, Господи! Рахміль. Але знаєте, пане начальнику, то не така легка річ, як вам здається. Знаєте, рука руку миє. Вигода за вигоду. Рябина. Ну, ну,в вже я тобі того дармо не схочу. Рахміль. Е, ні, то так не йде! Мусимо зовсім інакше взятися до діла. Рябина. Ну, як же? Говори? Рахміль. Знаєте що? Я вам вашу кавцію зверну. Це податкові гроші, тьфу! За це можна до криміналу дістатися. Рябина. Ну, добре. Звернеш кавцію—слава Тобі Господи! Тоді я буду спокійний. А потім що? Рахміль. А ви мені іншу кавцію дасте. Рябина. Яку? Рахміль. Підпишете мені вексель на 2000 ринських і дозволите затягнути його на свій ґрунт. Вашому ґрунтові нічого не пошкодить, а я буду мати обезпеку. Рябина. На дві тисячі, кажеш? Ба, а то чому аж на дві? 392