Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/393

Олекса. Дай руку! Рахміль дає. Тут, при людях, Рахмілю! Пам'ятай же! Зрештою покищо держимо тебе в руках і не швидко випустимо А тепер слухай, що я тобі скажу! З писарем і війтом у нас е осібні рахунки. Так ти перед ними ані словечка не кажи про те, що тут між нами було, розумієш? Рахміль. Ай вай мір! Та чому не розуміти? Ані словечка! Олекса. На війта натискай за кльоци, грози йому, що кавція пропаде. А писареві дай до пізнання, що його папери в тебе. Рахміль здивований. У мене? А як він скаже їх собі віддати? Олекса. Скажи йому жидівське зараз. А в тім роби, як знаєш, тільки пам'ятай, щоб ніхто не знав, що ми тут на війта і писаря в змові. Рахміль. То трудйо буде утаїти. Забагато вас про це знає. Олекса. Не бійся! Пару день треба таїти, не довше. А там побачимо, як воно буде. Пам'ятай, Рахмілю! Від тебе залежить твоя доля. Скоро змикитиш, то ми зберемо всі свої сили й відразу вдаримо на вас трьох. За нами вся громада. В наших руках папери. Круто вам прийдеться. А так то може ще удасться випутати вас із біди. Рахміль опустивши руки. Робіть, як знаєте. Буду вас слухати, бо мушу. Ай вай мір! Я В А IX Ті самі, Рябина з одного, Писар з другого боку входу—живо Писар. Рахмілю! Ти тут? Жду тебе та Й НІЯК НЄ ДОЖДуся. Тягне його наліво. Ну, ЩО, е мої папери? 390