Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/392

Р ах міль. Ох, вай мір, вай мір, вай мір! Не говори мені нічого, не муч мене! Віддай мені той папір! Олекса. О, ні, Рахмілю! То так просто з мосту не йде. До вчора ти з писарем мав нас у руках. Тепер ми маємо вас і мусимо зробити з вами порядок. Не бійся, ми вас будемо помаленьку різати. Без ножа, делікатно. Р а хміль ламає руки. Ох, вай мір, вай мір, вай Мір! Нараз кидається на Олексу й силується видерти йому папери з-за пазухи. Олекса відтручує його. Шинкарю! Як будеш так поступати, то знай, що не буде тобі від нас ніякої пощади. Ти не думай, що тільки той один папір у наших руках. У нас їх € цілий жмут. Не викрутишся ти з твоїм писарем. Р а х м і л ь покірно. Ну, так чого ж ви хочете від мене? Олекса. Видай нам контракт зроблений з Рябиною на довіз кльоців і кавцію зверни! Р а хміль. А то по якому? Та це також моя смерть. Ні, цього не вчиню. Олекса. Не бійся. Ми твоєї кривди не хочемо. Контракт ми переробимо, решту кльоців звеземо. Хоч може зиску тобі трохи увірветься, але страти не будеш мати. Р а х м і л ь. Ай, вай мір! Що вже мені зиск? Коли б тільки зовсім не пропасти. Олекса. Так пристаєш на наше? Бо як ні, то ми з цими паперами зараз до суду. Писар і так пропаде, але тоді й ти з ним підеш. Рахміль. Бійтеся Бога, людочки, золоті мої! Не губіть мене з жінкою і дітьми дрібними! Олекса. Так пристаєш на наше? Рахміль. Що вже маю робити, пристаю. 389