Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/390

Р ах міль. Ото дурний чоловік! Не дармо то я хотів його перестерегти. Я його натуру знаю. Він як п'яний, то сам себе не тямить! Ай вай мір! А то такі важні папери були. Ну, але кажете, що одну цидулу маєте. Де вона? Півторак. Та ось ми Олексі показали, щоб прочитав. Рахміль. Тьфу, а то пощо? Чужий папір читати! Знаєте, за те може бути кримінал. Олекса, що перед хвилею наблизився з-заду й чув розмову. Справді, Рахмілю! З того може бути кримінал. Рахміль. Ах, це ти, Олексо! Ти чув? Ну, що це за папір? Давай сюди! Там писар чекає. Олекса. Е, почекає собі. Цей папір і для нас придасться. Рахміль. Що? Ти хотів би собі присвоїти чужі папери? А знаєш, що то крадіж, розбій? Олекса кладе йому руку на плече. Слухай, Рахмілю! Не треплися, а вислухай, що ми тобі скажемо. Ти у нашім селі обмешкався, хату маєш свою, ґрунтець маєш, діти також, правда? Рахміль. Ну, ну. До чого це ти ведеш? Олекса. А хочеш ти за одним замахом усе те стратити й піти з села жебраком? Рахміль. Щоб твій язик задеревів, заким мав це казати! Олекса. Видиш, боїшся самої згадки про таке. Так знай же, що в наших руках є спосіб пустити твою родину з торбами, а тебе в додатку впакувати до криміналу разом з твоїм коханим писарем. Рахм іль. Е! Спосіб, спосіб! Легко то сказати, але тяжко зробити. Олекса показує йому письмо. А внаєш це письмо? 387