Жандарм. Миколо Задорожній, я вас арештую. Видобуває з торби залізні ланцюжки з наручниками. Давайте сюда руки й не думайте опиратися, бо вам гірше буде.
Анна. Ой, горечко моє!
Микола. Арештуєте? Мене? За що?
Жандарм. Ви самі певно ліпше знаєте, за що. Вчорашньої ночі на Купінню в корчмі всіх жидів вирізано.
Микола. Ой, Господи! То я би мав у тім бути?
Жандарм. Я не знаю. Дай Боже, щоб ні. Але скажіть самі, чи проти вас усе не свідчить? Коли ви невинні, то не маєте чого боятися, на суді ваша правда покажеться. Але я мушу своє зробити. Давайте руки!
Микола. Бог видить мою душу. Я невинний. Робіть зі мною, що хочете. Подає руки, жандарм заковує його.
Жандарм. Так, то розумно. А тепер скажіть мені, де ті чоботи, що ви вчора мали на собі?
Микола. А онде стоять у запічку.
Жандарм. Присяжний, подайте їх сюди! Присяжний подає, війт і жандарм оглядають їх до вікна. Є! Ось кров!
Війт. І ось тут є!
Жандарм. То сумно. Відложіть на бік!
Микола. То з мене кров, як я їхав.
Жандарм. Це вже будете в суді толкувати, це до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?
Микола. Он під лавою.
Жандарм. Присяжний, подай її сюди! Присяжний подає, жандарм і війт оглядають. Є й тут кров. Ось на, товаришу.
Війт. І ось на обусі. І ось на лѐзі.
36