Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/363

танцій ніяких не було“. Ось вам книжка! Жінка бере книжку і стоїть. Р я б и н а. Ну, чого стоїш? Марш, хай другі до черги приходять! Жінка. Та я, пане начальнику, нічого! Я тільки хотіла за тоту рештанцію… Ряби на. Марш! Марш! Нема тут часу з тобою роздебендювати! Присяжний! Жінка. Та йду вже, йду! Але бігме-боже, ЩО 3 мене рештанції НІЯКОЇ НЄ було. Виходить. Писар переглянув тим часом іншу книжечку. Хома Свербивус. Багато платите? Чоловік. Та пчятку. Писар. То ще від вас сім срібла прийде. Чоловік. Сім срібла? Бійтеся Бога! Я гадав, що тільки три. Писар. Зле ви гадали. Чоловік. Ей, пане писарю! Може ви деяк помилилися. Та ж ми обоє з жінкою рахували. Писар. То що ж, чи цісарська табеля бреше, чи ви обоє з жінкою? ЧОЛОВІК шкробається в голову. А МОЖЄ ВИ, пане писарю?.. Писар встає, лютий. Як ви смієте мені ЩОСЬ подібного?.. Рябина. Присяжний! Дай йому добре в карчило й викинь за двері, хай не ображуе уряду! ПриСЯЖНИЙ б‘Є й викидає. Жінка при дверях. Господоньку! Що тут із людьми виробляють! Гей, люди! Рябина. Тихо там! Писар переглядає іншу книжечку. КлИМ СухОНІС. Скільки платите? Чоловік. Та хотів би усе заплатити, за ввесь рік. 360