Анна. Нічого, нічого. Щось мені недобре зробилося. Це мабуть від печі… Я трошки загоріла та голова крутиться. Сідай лишень та їж, я нап'юсь води, то мені легче буде.
Микола сідає за стіл, христиться й бере ложку. Та ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе.
Анна. Е, що там! Не прибагай собі нічого, їж! А я тим часом піду до Бабича, та спитаю його, чи їде він у ліс.
Микола. Га, коли так, то йди. Трохи пройдешся, то чей і голова перестане боліти. Іди, йди! Їсть.
Анна накидає на голову хустку й направляється до дверей. В тій хвилі двері відчиняються. Входять жандарм, війт, Бабич, присяжний і ще один селянин.
Війт входячи. Слава Ісусу Христу!
Микола. Слава навіки. Просимо до обіду!
Війт. Обідайте з Богом святим, хай Бог благословить!
Микола. Сідайте, пане війте. Що вас сюди до нас приводить?
Війт сідає на ослоні плечима до столу, жандарм на лаві, присяжний і селянин стоять і роззираються по хаті. Гм, так собі. Маємо до вас маленьку справу.
Микола. До мене? А то що такого?
Війт. Ви вчора сказали пану шандареві, що були вночі в корчмі на Купінню?
Микола. Та був. Не в корчмі, а під корчмою.
Війт. І пізно вночі?
34
