Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/349

від одного возного довідався, що наш писар і оцей корчмар Рахміль у криміналі пізналися. Орися. Ой, Господи! Олекса. Писар служив у якогось пана також за писаря і щось там прошкробав, так той його до криміналу впакував. Орися. Господи! І мій татко такому чоловікові вірить! Не дармо то мене завсіди такий страх здіймає, коли писар до нашої хати прийде. І ще й на мене глядить так якось, немов сверлуе мене тими очима. Олекса. Кажи йому від мене, нехай дасть тобі чистий спокій, а то я не буду вважати, що він пан писар, а через таку його гречку перегоню, що своїх двох ніг не дорахується. Ор ися. Олексо! Що ти? Прошу тебе, не задирайся з ним! Ти ж знаєш, він багато може нам пошкодити! Я так боюся і за татка й за тебе. Олекса бере її за руку. Серденько моє! Не бійся нічого! Ади1, ось уже мої читальники йдуть. ОрИСЯ. Ой, ПуСТИ Мене! Хапав коновки* Бувай здоров, Олексо! Олекса. А вечером вийдеш на зарінок1 2? Вийди Орисю, ждатиму. Ор ИСЯ відходячи. Добре, добре 1 Відходить. Я В А IV Олекса, Митро, інші парубки, Феся й інші дівчата Митро. Го-го-го! Наш голова, видно, щось за дівчатами очима кидає! 1 Ади — дивись, гляди. 2 Зарінок — місце над берегом річки. 346