Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/348

Олекса. То я мав би право на нього бути лютий за те, що нам без дання рації 1 жанда- рів на читальню наслав, а потім постарався, щоби староство її розв'язало. Орися. А ти тепер татові на злість ось тут на майдані щонеділі читальню робиш! Олекса. Ну, а що ж маємо робити? Хлопці й дівчата, ба й старші люди засмакували в книжках і газетах, привикли до них. От ми собі й без читальні щонеділі сходимося й читаємо, балакаємо. І нині зараз посходяться. І що нам твій тато зробить? Орися. Ей, Олексо! А ти б зважав трохи на мене! Аджеж як ти будеш з моїм татом отак воювати, то тато плаче ні.,, ні… ніколи не віддасть ме… ме… мене за тебе! Олекса обіймає її. Не бійся, моя ясочко І Якось то буде. А від читальні мені відступитися годі. Був чоловік трохи в школах, хоч і не в високих, був у війську, бачив дещо світу, похопив дещо, як розумніші люди живуть і в біді рятуються, то гріх би був, якби я не старався і своїм сусідам та товаришам ту ж дорогу показати. А ти не бійся. Твій тато чень 1 2 також чоловік. Я його знав як доброго й чесного чоловіка, аж оце нещасне війтівство йому голову закрутило. Орися. Ой, Олексочко! Якби ти знав, як я за них боюся! А скільки разів побачу тата в кумпанії з оцим писарем та з корчмарем, то аж серце холоне. Олекса. Ну, ті, певно, не на добро його наведуть. Чи ти знаєш? Я оногди3 в місті 1 Без дання рації — незаконно, не подавши причини 2 Чень — мабуть, може, адже. 3 Оногди — недавно, колись-то. 345