Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/347

Я В A III Орися, Олекса Олекса. Чого він так розкукурічився? Орися. Ха-ха-ха! Ти б ніколи й не вгадав! Знаєш, почав мені зі своєї любови сповідатися, та ти перебив. Олекса. Що, він? Орисю, і ти так це говориш? А ти йому що на те? Орися. Ну, що ж я мала робити? Розсміялася йому в очі і вкінці заставила його воду з криниці тягти. Олекса. Ха-ха-ха! Обіймає її. Славна ти моя дівчина! Ор И С Я відсторонює його. Ну, ну, Олексо! А ти що? Адже це майдан! Люди можуть побачити! Олекса. Та що мені людиі Ей, Орисю! Люблю я тебе, як свою душу! Досить не раз на мене всілякої гризоти та турботи паде, а як подумаю, що й ти мене любиш, що швидка моєю будеш, то аж сили мені прибуває. Ор ися плаче. Ти так думаєш! А мені страшно та тужно. Ой, Господи, як тужно! Не раз і не два думка мене зносить, що марна наша любов, не бути нам у парі. Олекса. А то чому? Ор ися. Олексо! Хіба ж ти не знаєш мого тата? Олекса. Та що, що він начальник? Овва, не така ще страшна персона. Орися. Не те, що начальник. А ось те, що лютий він на тебе за цю читальню. Господи, який лютий! 344