Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/341

до гробу. Йди геть від мене й не признавайся, що ти мій син. Іван. Ну, цього мені не накажете. Ви собі можете не признаватися до мене, але я до вас усе буду признаватися. Бувайте здорові! Подав йому руку — Чирняк відвертається. І ВИ, мамочко! Агафія. Що? Ти би мене лишав? Ні, синку, я тепер тебе не лишуся! Зажди хвилечку, ТІЛЬКИ вберуся. Виходить до бокової кімнати. Чирняк похилив голову. Так он які І вона мене покидає! Сам на старі літа — сам як палець І Затулює очі руками і хлипає — нагло випробовується. Та ні! Це мені байдуже! Нехай буде що хоче, я стою при своїм! До золотого тельця на поклоненіє не піду! Все це мана, чортяча покуса! Геть мені з хати! Геть! Іван, Гутак, Завадський І челядники виходять, тільки хлопець лишається. Чирняк хвилю стоїть, вдивляючись у двері, потім побачивши хлопця. А ТИ ЩО, НЄ ЙДЄШ З НИМИ? Хлопець. А куди ж мені йти? Адже я у вас наймався! Чирняк Цілує ЙОГО в голову. Синку мій! Що ж ми почнемо самі? Я старий, а ти малий! Якже ж нам боротися з отою страшною силою? Опускає руки в задумі. Заслона спадав. 338