Бог боронить! Десь ніби я коралі сію по хаті, по оборі, по цілім селі, та такі грубі та червоні…
Микола немов сам до себе. Коралі — то сльози.
Анна. А далі десь ніби на нашу хату з усіх боків пси гавкають, у двері лізуть, у вікна голови пхають, та такі люті та розжерті…
Микола. Люті пси, то напасть.
Анна. А далі десь ніби мене до шлюбу вбирають, а в саме біле: білі черевики, білу спідницю, білу перемітку.
Микола. Свят, свят, свят! Що тобі, жінко? Хай Бог відвертає від нас усе лихе! Що ти говориш?
Анна. Та що таке? Хіба це що значить?
Микола. Та… бодай у лиху годину не згадувати! Господи! Сон, мара! На все Божа воля. Не треба ніколи забігати поперед батька в пекло, ось що! Крутить далі. Гм, і що його робити з тими латрами й сам не знаю?
Анна. Може би піти спитати Бабича, чи він їде?
Микола. То правда. Як він їде, то ніяково мені лишатися. Як тільки сани налагоджу, то зараз піду до нього. Кидає готові ужівки й сідає на лаві. Ой, крижі болять! Господи, проробив чоловік свою силу на чужих людей, а тепер для себе лиш останочки лишилися. Анно!
Анна коло печі. Чого тобі?
Микола. Що цей шандар так рано схопився? Я й не бачив, коли вийшов.
Анна. Казав, що мусить, служба…
Микола. А знаєш, я як його побачив, то зразу одеревів на місці. В таку годину, в тім мундурі — зовсім здавалося, що це мертвець з тамтого світу до нас приходить. А тим часом, бачу, він живий.
31
