Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/307

К р ИIII Т О ф нерадо. Е, робота не втече І Мартин. Але пан радник буде гніватися, коли чоботи не будуть готові! Шиє. Криштоф сідає до варстату. Та нехай собі гнівається! Хіба мені це що шкодить? Я тут не відповідаю, а майстер: коли він варстату не пильнує, то його страта, не моя. Мартин. Ну, пане товаришу, все ж то наша вина буде. Адже майстер платить нам, а коли ми своєї роботи не пильнуємо, то яким же чином будемо брати заплату? Криштоф кидає шило. Заплату? Ха, ха, ха! Ти це називаєш'" заплатою! ГТять рин- ських1 на тиждень — це в тебе заплата! До хлопця. Ти, тумане! Не бачиш ЦЬОГО? Показує шило, що впало насеред покою. Хлопець видивився на нього. Бачу. Криштоф. І не знаєш, що це значить? Хлопець. Що, прошу пана? КрИШТОф б‘є його кулаком у карк. Ось ЩО, дурню! Подай! Хлопець зігнувшись від удару, сха- пується й подає йому шило. Фі, брате МарТИНе. Це не заплата й не життя жодне, яке ми тут маємо. Це прокляте, нужденне вегетування Мартин. Живемо. Інші й того не заробляють і мусять жити, Криштоф. Ти філістер, от що я тобі скажу. Зовсім так, як той хробак, що заліз у хрін, а про моркву й не чував. І ще й до вдячности якоїсь почувається. Тьфу! А я, брате, інакше думаю. Я думаю, що чим швидше пропаде оце нужденне, дрібне ремесло, чим 1 Ринський— приблизно карбованець. - Вегетування — жовтіння. 306