Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/301

мною до хати! Я там тобі маю щось сказати. Зо ся. Зараз, тіточко, тільки мушу вперед засвітити лямпу й поставити сигнал. Швидко поїзд над'їде. К с е н я. Ні, ні, нехай це зробить парубок, а ти ходи! Тягне Зосю до будки й запирає двері. Я В А XI Гнат сам, стривожений стоїть нерішучо, не знає, що робити. Зося зсередини. Не бійся, Гнате! Засвіти лямпу, настав сигнал. Я зараз вийду. Гнат бере спід будки драбину, засвічує лямпу, наставляє сигнал і знов надслухує. По хвилі виходить Зося. Зосенько, це ТИ? Зося. Я. Не бійся нічого. Гнат. А де та божевільна? Зося. Лягла в сінях на соломі. Чень засне. А як прийде Завада, то казала себе збудити. За сценою чути стук кроків і голосне кашляння. Ой, ГОСПОДНІ Та невже це він? А де ж мої старі? Біжу до хати, сховаюся. Ти також сховайся, Гнате! Тільки не відходи, бо мені чогось страшно. Гнат. Не бійся! Я тут за рогом у тіні сховаюся. Та онде мабуть і твої старі з-заду йдуть! Зося. Ну, Господи Тобі слава! Вбігає до будки й замикає за собою двері. Гнат щезає за рогом. ЯВА XII Завада сам, п'яненький, та держиться ціпко на ногах. Е, поки там старий Панько зі своєю Оленою дотюпають, то я тим часом зі своєю пташечкою хоч двома-трьома словами перекинуся! Кричить до вікна. Зосю! Зосю! Це я! Завада! зоо