Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/298

ЯВАХ Ті самі й Ксеня К С Є Н Я при останніх Гнатових словах виступав наперед. Амінь цьому слову! Нехай ломить голову! Нехай, нехай, нехай ломить! Зося І Гнат перелякані обертаються. Свят, свят, свят! А це що таке? Ксеня. То я, діточки! Бідна жебруча баба. Не знаєте мене? Гнат. А я вас бачив пару разів у селі. Оришкою вас називають. Ви недавно тут за- мандрували? Ксеня. Так, так, синку. Оришкою мене називають, але я властиво Ксеня, Ксенею мене охрестили, а ось тут, у ті будці, жили мої родичі. Зося. Господи! Так це, певно, про вас мені згадував Завада! Ксеня. Тобі згадував? Ну що ж він тобі мовив? Зося. Мовив, що вас дуже любив, а ви його зрадили і з іншим у світ помандрували. Ксеня. Окаянник! Безсумлінний! Я його зрадила, я! Адже я три дні й три ночі, як собака, скавучала під його порогом, руки й ноги його цілувала, щоб не губив мене, щоб не ламав свого слова, щоб змилувався хоч над тою дитиною, що я від нього під серцем носила. Все дармо. Відіпхнув мене! Його мати помиями мене обливала, його батько палицю поламав на моїх плечах. Га, га, га! З іншим у світ помандрувала! Певно, певно! З щанда- рами, в кайданах, за те, що втопила ту бідну дитину. О, він масний на слова, щедрий на обіцянки, вміє вхопити за серце, розжалобити, 207