Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/293

так як домовина — до віку не зміниться. Твій Гнат може ще десять разів зрадити тебе,— я не можу ніколи. Та я розумію—молоде до молодого тягне. І я не хочу ані намовляти ані силувати тебе, борони Боже! Тільки хочу дати тобі пізнати, як я тебе люблю. Слухай Зосю— ти бідна, а Гнатові родичі багаті. Чи пристануть вони, щоб Гнат брав тебе? З о ся. Або я знаю? Гнат казав, що бере це на себе. Завада- Так говорить кожний парубок. Не вдоволяйся тим, жадай, щоб зараз вияснив справу. Зо ся. Маємо ще два роки часу. Завада. Е, за два роки багато може статися. А я тобі кажу напевно, що Гнатові старі не пристануть на те, щоб Гнат сватав тебе. Зо ся гнівно дивиться на нього. А! Ви певно самі підмовите їх! Завада. Ні, небого. Але я знаю їх, що то за люди. А хоч би й пристали, то тяжке пекло чекає тебе в їх домі. З О с Я плює на бік. Тьфу! На свою голову таке говоріть, не на мене! Гнат мене любить, він мене оборонить. Завада. Дай тобі Боже всього найліпшого, але я остерігаю тебе як батько. З о с я. Обійдуся без ваших осторог. Бувайте здорові. Завада задержує її. Та чекай бо! Ов, яка ж ти нетерпелива! Я ще найважнішого не сказав тобі. З о с я гнівно. Пустіть! Досить того, що досі наговорили. Завада. Ні, не досить. Я остеріг тебе, а тепер дам тобі доказ, що не так люблю тебе, 292