Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/289

вала, аби мені на старості літ мою пустку зіркою освітила. Панько. Га, коли так, то Боже помагай! Знаю тебе не від нині. Чоловік ти чесний, не сукристий1, господарний і маю в Бозі надію, що моїй дитині буде добре з тобою. І тобі з нею. Завада кидається до нього, обіймав й цілує. Кумочку! Любий мій! Бог би твоїми устами говорив! От порадував! От ущасливив ти мене! Коби ще лиш Зося згодилася. Панько. О скільки знаю, вона досі про сватання не думала. А в тім не далеко за нею й шукати. Кличе до вікна. Зосю! Зосю. А ходи но сюди! Я В А VI Ті самі й Зося ЗоСЯ заплакана, втирає очі фартушком. Чого вам треба? Панько. Ого, а це що? Тобі вже якась муха на ніс сіла? Ти плачеш? Ну, чого мовчиш? Скажи, що тобі сталося? Зося. Та нічого. Панько. Ну, то чого ж плачеш? Зося плаче. Та НІЧОГО. Панько. От тобі й на. Нічого та нічого. Може тобі мама сказала, що тут нанашко 2 Завада про тебе говорить? Зося. Та сказала. Панько. Що хоче тебе сватати? 1 Сукристий — важкий характером, сварливий. - Нанашко — дядько. 288