Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/275

мені, з душі, з серця благословлю цю хвилю. Вона сповняє мої гарячі, давні бажання. А коли ви такі добрі й хочете прийняти до себе такого Інваліда, як Я… Втирав сльози. Ю л і я й X О р О С Т і Л Ь кидаються в його обійми. Братіку! Як же ж ти можеш так говорити? Ти для нас будеш батьком, порадником! Омелян. Ну, ну, досить того! Значить, усе в порядку. Юлечко, пора до обіду. Я голодний. Хоростіль. Е, панно Юліє! Омелько голодний! Має апетит! Значить, з його здоров'ям не так іще круто. Ну, та ми швидко лікаря спровадимо. А тепер ходіть, я вам поможу стіл накривати! Обоє відходять до середини. Я В А XIV Омелян сам. Любі мої! Щирі душі! Золоті серця! Благословлю тебе, нинішня хвиле! Благословлю тебе, моє нещастя, моя недуго, ти що гадюкою підповзаєш до серця, ворушишся в грудях, підточуєш—чую це добре—звільна та ненастанно підточуєш корінь мого життя! Благословлю вас, бо ви допомогли мені звести докупи отих двоє людей, дорожчих для мене над усе на світі. Що мені власне життя! Рік муки більше чи менше! Нема чим так дуже дорожити. Щоб тільки ви були щасливі! А я… я таки піду до Волосатого! Заслона спадає. 274