Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/271

ліпше. Та ти, Юлечко, не бійся, це ще нічого такого страшного нема. Юлія глядить на нього. От тобі ЖИТТЯІ От тобі авансі От тобі працюй, посвячуйся, до- слугуйся! О, я це передбачувала, серце моє говорило мені, що панська ласка не добром для нас пахне. Плаче. Братіку мій, братіку! І що ж нам тепер робити? Адже я з самої турботи за твоє здоров'я й сама занедужаю. Омелян. Алеж Юлечко! Що ти говориш! Хоростіль. Панно Юліє! Гамуйтеся! І як вам не стидно своїм плачем, своїми словами ще додавати болю братові? Дджеж бачите, що ваші сльози його ще гірше мучать! Юлія втирає сльози. Коли мені жаль! Страшенний жаль. До всього світу й до нашої долі. Аджеж обоє з братом працюємо чесно, ненастанно, сповняємо все, що нам велить обов'язок, всю душу вкладаємо в свою працю, — а за це ось яка нам надгорода! І весь вік отак: немов на хвилечку всміхнеться доля, немов виходить так, що наша щира праця зачинає приносити плоди,— аж тут на тобі! Мов іронія якась, мов насміх злої долі! Якась незрима рука одним замахом усе нищить, усе перевертає й валить, що ми збудували, і спихає нас знов у долину, заставляє знов зачинати наново. Хоростіль. Ну, пані, це ви трохи пересаджуєте. Аджеж тепер брат ваш одержав похвалу за свою працю, одержав місце з ліпшою пенсією. Омелян. Ой, брате! Бачу я добре, що значить цей аванс. Promoveatur, ut amoveatur1. 1 Підвищують, щоб усунути. 270