Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/270

Хоростіль. А я хіба такий уже далекий тобі, щоб ти й на мою поміч не міг числити? Юлія. Люди добрі! Прошу вас! Він тепер трохи недужий… Будьте ласкаві, розійдіться. Йому треба спокою. Люди мовчки й сумно розходяться. Вольф підходить до Омеляна. Ну, пане на* вчителю! Що вам таке? Може вам доктора треба? Омелян. Від вас мені нічого не треба! Вольф. Як то нічого не треба? Ви мною не гордуйте! Не бійтеся, я не такий! Я злого не пам'ятаю! Омелян. Чоловіче! Не муч мене! Нічого від тебе не хочу, дай мені спокій! Вольф кивав головою. Все однакий! Все впертий українець! А чи я вам не казав зараз на початку, що у вас занадто слабі зуби, щоб мене згризти? Га? А можна було без того всього обійтися й жити собі спокійно. Ви самі не хотіли, на себе самого й нарікайте! А gut jur1 ! Доторкається рукою капелюха й гордо відходить. ЯВА XIII Омелян, Юлія, Хоростіль Омелян. Чи бач! Гадина! Вкусила, ще й насміхається! Ще й благородного Самарянина хоче вдавати! Юлія. Ходи, Мілечку! Ми тебе підведемо. Ходи до школи та положися. Омелян. Ні, сестрице! Мені вже ліпше! Ади, Я вже можу йти. йде спертий на Юлію й Хо- ростіля й сідає на ґанку. Ось тут ПОСИДЖу. Тут 1 На добрий рік! 269