Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/269

Юлія. Ах, значить аванс! Омелян. І дев'яте перенесення. Хоростіль. Тай ще до Волосатого. Ти знаєш, що це таке Волосате? Омел я н. Чував про нього, чував. Як кажуть по латині, ultima Thule1. Юлія. Що таке, що? Хоростіль. Крайнє село під самою угорською границею, в недоступних горах, без тракту, без комунікації. Що відносини там, коли можна, ще дикіші від тих, які ви тут застали, про це нема що й говорити. Більше як десять літ уже влада заходилася, щоб там заснувати школу — годі та й годі. Врешті вислано військову екзекуцію й якось з тяжкою бідою школу збудовано. Та що з того, вже п'ять літ, як у ній шинок міститься, бо ніякий учитель не хотів там подаватися. Юлія. І це тебе, слабого, туди переносять! І ще пишуть, мов на сміх, що це роблять, признаючи твої заслуги! Господи, що ж це значить? Що про те думати? Аджеж ти не витримаєш самої дороги в цю пустиню! Ні, я на це не дозволю! Я зараз до Ради шкільної пишу. Аджеж це вбивство, не аванс! Товкач. Ми вас не пустимо! Ми всі підемо до пана шпектора за вами просити. Війт. Так, так! Ми від громади за вами просьбу подамо! Омелян. Братчики мої! Робіть, що знаєте, але я не думаю, щоб мені це щось помогло. Добре чую, що лиха доля висить наді мною! Юлія. Ні, брате! Не трать надії. Я тебе не покину. 1 Найдальше місто. 268