Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/259

Вольф оглядається. Та що тут, жените когось чи віддаєте заміж? Війт. Та де там! Нині, пане Вовк, аґзамент у нас. Пан навчитель так нам красно дітей учать, що диво. Незадовго вся громада тут на аґзамент зійдеться, то ми загадали робити його на дворі, а не в хаті. Вольф. А це вільно? Омелян. А хіба заказано? Вольф. Я не знаю, але я про таке ніколи не чував. Омелян. Е, ви може й про таке не чували, щоб хлопи взагалі читати, писати знали. Та що діяти, пане Вовк, треба й до цього привикати. Вольф. Ну що ж, якось привикнемо! А в мене до вас маленьке діло, пане навчителю. Омелян. У вас до мене? Вольф. Не бійтеся! То не жодна порука! Я вчора в Турці бачився з паном інспектором. Говорив з ним про всякі речі. Він і про вас згадав і просив мене передати вам оцей білет. Добував з портфеля й дав білет у конверті. Омелян. Ну, дивних листоносів вибирає собі пан. інспектор. Вольф. Поштаря не було, а він казав, що діло пильне. ОмЄЛЯН розпечатує й читав. От Тобі Й на! Юльцю! Юльцю! А ходи но сюди! ЯВА VII Ті самі й Юлія виходить із дому Юлія. Чи ти мене кликав? О мелян. А так! Ади, білет від пана інспектора. 258