Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/257

маїти! Ну, та я смерічок не бороню. До парубків. Ну хлопці! Маєте маїти, то звивайтеся швидко! Парубки. Ми зараз, пане начальнику! Тільки чи пан навчитель дозволять? 0 мел ян. Та що вже з вами маю робити? Маїть! Парубки, діти і старші носять з воза смерічки і втикають їх у землю попід школу, обтикають ґанок, вікна і т. д. 1 Парубок в заклопотанні підступав до Омеляна. Пане навчителю! Омелян. А що тобі, Максиме? 1 парубок. У нас от, парубоцтва, є до вас іще одна просьба. Омелян. А то яка? 1 парубок. Та… Ми маємо маленький довжок. Омелян. Довжок? У кого? 1 парубок. Ба, та у вас. Омелян. У мене? Не тямлю, щоб я що у вас позичав. 1 парубок. А борони Боже! То не такий довжок. Ми у вас… І не то щоб позичили. А знаєте, тоді, коли ми вам у школі таку су* бернацію зробили… Ви були такі добрі, що за нами просили. А ми… тямите, ми тоді шарпа- ючися з вами, сурдут вам роздерли. Омелян. Нічого цього не тямлю. 1 парубок. Та… може ви й на тямите, але ваш сурдут ТЯМИТЬ. Бере за полу. Адіть, ось іще видно, де був роздертий, латка є. Омелян зворушений. Ну.,, ну, то чого ж вам ще треба? 1 парубок. Та знаєте… тота латка в нас як гріх на сумлінню. То ви… не прогнівайтеся, пане навчителю… Бігме, що ми не хочемо вас Образити! То МИ ЗЛОЖИЛИСЯ ї… і… і… Біжить до воза і приносить звиток. Ось вам нове убрання! 256