Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/254

шпектор із Дрогобича приїхав, є тут. А мені немов щось блисло в голові. Ей — кажу — кумове! Ходімо до нього! Чого? — питають. — Як то —кажу — чого? Адже три роки, як нам надали нового вчителя, а ще в нас ані разу не були. Оце в четвер у нас екзамен,— запросимо й пана шпектора, хай приїде подивитися та послухати. Товкач. А ми, довго радивши, взяли та й пішли. Омелян. І що ж? Як вас прийняв? Товкач. Та що, ховай Боже! Ладно. Говорив так по-людськи, делікатно. Омелян. О, він дуже делікатний! Загонистий. Розпитував про вас, як живете, як з громадою поводитеся, як учите? Товкач. Чи ми контенті1 вами? Розуміється, ми один навперед другого вас вихвалювали. Загонистий. Видно було по нім, що йому це дуже подобалося. Все потакував, аж нам слова піддавав. Товкач. Дуже чемний та людяний пан! — Конечно—каже—приїду до вас на екзамен. Аби там не знати що, то приїду. Омелян. Га, дай Боже. Про мене може приїзджати й кожного дня. Я В А II Ті самі й Юлія виходить зі школи, з платком на голові й засуканими рукавами, з ножем у руці. Чула останні слова Юлія. А про мене не може! Та я зовсім пропала би, якби так частіше прийшлося для нього гостину ладити1 2. 1 Контентий — задоволений. 2 Ладити — готовити. 253