Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/25

Цю сторінку схвалено

щось не тямлю, аби ти був охочий до бійки?

Микола змішаний. Я? Ха-ха-ха! Та куди мені до бійки? Я чоловік спокійний. А це ті нещасні латри сьогодні так мені доїхали. Тільки що я почав брати з купи поліна, а вся верхня верства гур-гур на мене. Ще щастя, що мене на місці не забило.

Жандарм. Ов, то погана пригода!

Микола. Ой, хай Бог боронить від такого зарібку!

Жандарм. А багато заробляєш на день?

Микола. Е, тільки того зарібку, як кіт наплакав. Вісім шісток на день. А кільки чоловік надвигається, намерзнеться, намучить себе й худобу й нагризеться, то відрікся б і того зарібку.

Жандарм знов придивляється його лицю. Але тебе, брате, таки порядно ті поліна мусіли заїхати. Ціле праве лице мов граблями подряпане.

Микола. Та кажу тобі, що як на мене з правого боку поліна гуркнули, то я думав, що вже мені голову на гамуз розбили.

Жандарм встає, проходиться по хаті й сідає ліворуч від Миколи, а потім глядить на нього. Ов, та бо в тебе і з лівого боку ще гірше каліцтво.

Микола змішаний. А то я тим боком на землю впав, на ріщя, та й так направився. Ще щастя, що око на сук не висадив.

Жандарм заглядає йому в очі. Е, та бо і спереду шрам на чолі, зовсім, якби хто подряпав. Ще й синці по під очима. Ей, Миколо, признайся, це не від полін!

Микола ще гірше змішаний. Що ти знов! До чого маю признатися? Бігме Боже, що я з ніким не бився! Та й пощо би я тебе дурив?

 

24