Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/240

Я В А V Юлія, Омелян Омелян радісно. А що, Юлечко? Бачиш? Мої дикі бойки починають потрохи укоськуватися. Юлія. Зовсім того не бачу. Омелян. Як то ні? Аджеж обіцяв дітей прислати до школи. Юлія. Боюся, що вони якусь нову пакість видумали. Не даром оба з орендарем прийшли. Омелян. Ну, орендар предсідатель місцевої ради шкільної. Юлія. А ти хіба не бачив, як війт лукаво всміхався, коли говорив, що пришле дітваків? Омелян. Не бачив. Та байдуже мені до його усміхів. Нехай тільки дітей присилає. Юлія. Добре, добре! Рада й я побачити цих дітей. Ах, здається, ось і вони! За сценою чути гуркіт кроків, голосні розмови та сміхи. Вкінці до школи входять кільканадцять парубків з дрючками, луб'яними звитками, мазницями та дошками під пахами. Я В А VI Юлія, Омелян, Парубки Парубки гуртом. Слава Сусу. Омелян. Слава навіки. 1 парубок став перед ним. Ми тут до школи прийшли. Омелян. А так, тут школа. 2 парубок показує дрючок. Ось мій оливець. 3 парубок показує луб. Ось мій папір. ' 4 парубок показує дошку. Ось моя книжка. Омелян стає перед ними. А ЦЄ ЩО ЗНОВ таке? Напад? Розбій? Чи жарт собі з мене робите? 239