Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/238

Омелян. З яким? Війт. А от перший антерес: як називався цей ваш знайомий, що тут учора був? Омелян. Знайомий? Хіба я казав, що він мій знайомий? Я його вчора перший раз бачив. Війт. А одже ж ви казали, що то ваш гість. Омелян. Ну так. Іде подорожній, проситься до мене відпочити, то я його і вважаю за гостя. Війт. Так? То ви навіть не знаєте, як він називався. Омелян. Я його не питав. А він вам на ваше питання сам сказав своє ім'я. Війт. Коли бо я забув. Омелян. Я також. Війт. То шкода. Ну, але чень ми це якось дійдемо. А другий наш антерес із тими дітваками. Ми нині скликали громаду. Ніхто ані руш не хоче посилати дітей до школи. Омелян. То значить, що ви оба їм відрадили. Робіть, як знаєте. Я вже вчора через того подорожнього подав виказ до староства до Турки. Війт. Так! А бодай же вас! Ба, та що ж нам тепер робити? Омелян. Моя рада така: пришліть на разі хоч кільканадцятеро, щоб я міг школу розпочати. Війт. А ми би інакше сказали. Таж ми знаємо, як то в світі йде. Ви також хочете жити. То ми вам від одної дитини по п'ять шісток 1 та по чвертці збіжжя дамо, а ви її зо спису вимажіть. 1 Шістка — коло 10 копійок. 237