Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/229

А зі скаргою на війта, знаєш, я роздумав. Бог з ним! Не буду задиратися. Хто знає, чи така скарга мені самому б і більше не пошкодила. X о р о с т і л ь. Га, як собі міркуєш. А знаєш, я там у Турці знайомий де з ким із урядовців. Можна їм про твою біду розповісти? Омелян. О, це інше діло! Розповідж! Коли такий один урядовець, хоч би дрібний, нашому війтові до чола натуркає, то це зовсім інакше має значення, як моя скарга. Хоростіль сховавши листа. Ну, а тепер, друже мій, бувай здоров! Омелян цілується з ним. Дуже жаль, що не можеш у нас довше лишитися… А не забудь про листа! ХорОСТІЛЬ стискає руку Юлії. І ВИ, пані, будьте здорові! Чого вам більше бажати? Щоб ваша рішучість і енергія не покидали вас ніколи! Юлія. А напишіть нам, як вам живеться. Нам тут у тій пустині кожне слово з-поза тих гір буде за малину. Омелян. А куди ж думаєш іти? Хоростіль. От сюди твоїм огородом, та через потік та стежкою просто уверх. То ніхто в селі й не побачить, куди я пішов. Ну, здорово оставайтеся! Баре плащ і пушку на себе, бриль на голову, кланяється й виходить. Юлія, сперта на ганок, глядить довго за ним. Заслона спадає. 22*