Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/218

я зараз Біжить у двері, зараз вертає. Ага, а може схочете тут на ґанку снідання пити? Омелян. Що ж, це можна. Юлія. Ну, то ходи, винеси столик! Сідайте, пане Іване! Омелян і Юлія виносять столик і пару крісел. Юлія накриває столик скатертю, приносить філіжанки, й наливає каву. Прошу! Тільки за булки вибачайте! Не напекли. Хоростіль. Певно цигани лопату вкрали? Юлія. То то є, що вкрали! Та прошу брати хліба! І масла! Це ще наше лепехівське. Хоростіль. Ну, а ви, пані? Та сідайте й ви з нами? Юлія наливає й собі. А ВИ ДумаЛИ, ЩО ЯК? Не бійтеся, я також парою не живу. Сідає коло брата, проти Хоростіля, всі п'ють каву, хвиля мовчанки. Хоростіль. Ну, а тепер розкажи мені братчику, що це у тебе за історія була з орендарем? Власне входжу на твоє подвір'я, а проти мене він мов із пращі летить, ледве хлипає зі страху. А ти за ним із сокирою! Юлія. З сокирою? Омелько з сокирою! Господи, це мабуть кінець світу буде. Омелян. Не можете собі представити, що тут за відносини. Я б і в сні такого не прибаг. Адже подумай собі… ЯВАХ Ті самі, Війт, Товкач, Загонистий Війт звільна, але рішуче наближається і стає перед самим ґанком у грізній позі. Пане навчителю, а то що таке? Омелян. Яке що? Війт. Як ви сміли образити нашого орендаря й радного громадського? 217