Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/214

ЯВА VIII Омелян, Вольф В О Л Ь ф зупиняється насеред подвір'я. Омелян підходить до нього і глядить питаючими очима. З КИМ маю ? Вольф поважно. Маєте честь говорити з Воль- фом Зільберґлянцом, тутешнім орендарем і підприємцем. Я не є простий жид. Я з різними панами інтерес проваджу і всюди мені честь дають. Омелян. Я вам, пане Вольф, чести не уймаю. Може позволите ближче, ось тут на ґанок, у холод. Прошу, сідайте І Вольф входить на ґанок і сідає на лаві. Я чув, ЩО ВИ тут у СЄЛІ маєте великий вплив. Вольф. Ну, що ж. Люди мене знають—вірять мені. Я їм вигоду роблю, то й вони мене слухають. Омелян. Даруйте, пане Вольф, що я казав вас просити до себе. Ви тут прислали до мене людей. Щось вони мені плели таке—про волів, про ведмедів, про поруку, що я ані дрібки не зрозумів. Може будете ласкаві вияснити, про що ходить? Вольф. Видно, що ви ще не знаєте наших інтересів. Ну, добре. То так було. Той чоловік, Семко Загонистий,—так собі, п'яничка!— держав мої дві парі биків. Омелян. Як то держав? Вольф. Та так держав. Я купив малі, річняки, а він узяв на вигодовок. Мав вигодувати, по трьох роках ми мали їх продати й зиском поділитися. Омелян. Aral Ну, що ж далі? Вольф. Ну, торік пара пропала. Каже: ведмідь побив. Може й побив, то мене не обходить. 213