Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/200

Я прийшов сюди вчити, просвіщати людей, а не за здекуційника 1 бути. Юлія. Омельку, Омельку! Невже ти й досі, по восьмих переносинах, не вилічився зі свого ідеалізму? Просвіщати людей! Це дуже добре, але як вони самі того не хочуть? І війт тобі виразно казав зараз по нашім приїзді, що: „Ви нас, пане, до школи не гніть“. Омелян. Е, п'яний був! Плів щось таке, що й купи не держалося. Юлія. А проте його правда. Аджеж сам бачиш, за ці три дні, що ми тут, крім війта ані одна жива душа до нас не заглянула. Як би не оцей городець і не те, що твій попередник в ньому насадив та нам лишив, то нам би прийшлось із голоду гинути. Омелян. Е, та чень то якось зміниться. Все так зле не буде. Адже мій попередник п'ятнадцять літ ось тут прожив, поки не вмер. І маєток по собі лишив. Юлія. Не бійся, ти певно нічого по собі НЄ ЛИШИШ! Бере кошик з картоплею й фасолею в одну, а мотику в другу руку й через перелаз виходить із городця. Я В А II Ті самі й Війт у гуні 2 повище колін, з борсуковою торбою через плечі, з люлькою в зубах, котру раз-у-раз пихкає. Говорить ліниво, звільна, мов неохітно, з довгими павзами Війт. Слава Сусу Христу! Омелян. Слава на віки! 1 Здекуційник — той, що за незаплачений податок забирав речі з хати. - Гуня—суконна свита. 199