Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/192

Убив її! Ти, певно, це від того Приблуди взнала? Маруся. Так. Мар у сяк. І хто ж це йде За нами? Хто нас вислідив? Маруся. Мій муж. М а р у с я к. Твій муж? А хто ж він? Багатир який, Що ровту міг таку велику збити? Маруся. Він… Крайник… Із… Делятина… М а р у с я к. О, Боже! Так ти… Ти Крайникова жінка 1 Ти Не є селянка? Маруся кидається. Ох, болить! Пече І Води! Мару сяк приносить з яскині й подає Тй води, вона п'є, держачися за груди. Марусях і Бойчук піддержують її. Так, ІлькуІ Слухай. Молоду Дали мене за Крайника старого. Брудна душа… Я рвалася думками… Ти в крайній хаті зимував, недужий… Я часто вечорами, потаємно Перебиралася за молодицю І йшла на передмістя прясти. Там Тебе побачила. Ти тямиш сам, Що ти мені балакав, що ти леґінь, Багацький син з Угорщини, що любиш, Готов зо мною на Молдаву… Я І піддалась, рішилась… Ох, пече! І опинилась тут! Мару сяк. Так от хто ти? Маруся. Дітей жаль… Двоє анголят… Ох, серце!.. Ні, не побачу вже!.. Для них твій хрест… О,Мати Божа! Радуйся… Маріє!.. Умирає. 191