Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/189

Нічого! Не болить! М а ру с я. М а Р у С Я К Підносить її. Встань, серденько! Води! Гей, хто там є? Маруся. Не клич нікого! Не потрібно! Що там, Нема що й згадувати. М а ру С Я дивиться на неї. ЖІНКО! Що ТИ Зо мною робиш? Кам'яна душе! Скажи, про що ти розмовляла тут З тим парубком? Маруся. Цього я не скажу. Мар усяк здивований. Не скажеш? Як то? Маруся. Так, що не скажу. Маруся к. Ти з ним знайома? Маруся. Так, знайома трохи. М а р у с я к. Це, може, муж твій? Маруся. Ні! М а р у с я к. Коханок? Маруся. Ні. Мару сяк. Чи справді ні? Маруся. Ще раз кажу, що ні. М а р у с я к. А що ж ти з ним так довго розмовляла? Маруся. Значить, було про що. Марусяк. Я хочу знати. Маруся. Тобі про це зовсім не треба знати. Мару сяк. Не треба? Хапав її за шию й помічав, що нема хреста. Гадино! А де мій х^ест? Маруся. Сам знаєш, де. Мар усяк. О, так! Йому дала! Я бачив! Зраднице! У тім хресті Душа моя, життя моє! У нім Є списані всі наші криївки, В котрих ми скрили гроші. Як же ти Посміла хрест цей дати?.. 188