Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/186

Вас вхопив Марусяк, як говорили, А що ви добровільно з ним втекли. Маруся. Так он які Говорили, що насильно Украв мене опришок? Б а ю р а к. Розуміється! Бо хто ж би смів подумать, що самі ви По добрій волі кинули дітей… Маруся. Дітей І О, Боже! Дітоньки мої! Що з ними? Говори І Добий мене І Баюрак. Та що вам маю я про них казати? Ще й досі плачуть, згадуючи вас, І кожного, хто до двора прийде, Питаються: ти бачив нашу маму? Маруся хапається за голову. О, Мати Божа, порятуй мене! Закам‘яни те серце, щоб не трісло! Баюрак. Та ще одно пан Крайник наказав Вам дати знать. Коли вона, мовляв, Не схоче нам опришка того в руки Віддати, то значить, що винувата. Тоді вона мені не жінка. Зловлю З розбійниками, з ними ж і повішу. Маруся. Нехай І Нехай! Баюрак. Дітей її зречусь. Маруся. Що? Баюрак. Це пан Крайник так сказали, пані. Маруся. Що? Що сказав? Ти ще раз повтори! Баюрак. Дітей її зречуся, як щенят Прогоню з дому, викину, не хочу І знать про них, так як вона від них Втекла. Маруся важко дихає. О, Боже! Цього вже занадто! Це вже над людські сили! За один Фальшивий крок! За хвильову оману. 185