Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/184

ЯВА X Баюрак сам Ну, це чень вдасться І Банда розіб‘єсь. Та як її остерегти? О, Божеі Що сталося з нею! У якеє пекло Вона попала! Пані! Крайникова! Покинути дітей дрібних і мужа І розкоші й панування, і тут Піти між цих людей! Ні, мусів Бог За чийсь тяженький гріх її скарати! Відняти розум, серце заглушити! Ах! Відхиляє двері хтось з нутра Яскині! Скриюсь тут за деревину. Ану ж це він! А з ним я не бажаю Стрічатися! Ховається за дерево. Я В А XI Баюрак, Маруся Маруся тихесенько на пальцях виходить з яскині. Вся дальша розмова йде шепотом. Він спить! Нарешті я На хвильку вирвалась! О, Боже мій! Лихорадка знай б‘є мене! Трясусь Уся, горю, внутрі немов кліщами Щось рве, а мушу перед ним вдавати Спокійну! Що за знак, що Баюрак, Слуга мій давній, тут явивсь? Значить, Мій муж дізнавсь, де я? Мене шукає? Чи може вмер? А діти-сиротята, Мої маленькі соколята бідні— Що з ними? Ох, коли б мені тепер Найти його! Хоч хвилечку свобідно З ним побалакать! Ах! Баюрак виступав з-за дерева. Я тутка, пані! 183