Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/175

2~i Мару сяк. Не бійсь, іще не гине! А хоч би й гиб, то не твоє це діло. Мар УСЯ покірно. Прости, мій милий! Більш цього не буде! Марусях понуро. Я надіюсь. Бо знай, небого, я На вітер говорить не вмію. Раз, Два рази по добру скажу, а потім— Не доведи мене до злости! Маруся стоїть спокійно, не змигнувши з нього оком і мовчить. Тим часом на сцену входять ще нові розбійники. Один несе на плечах поставець сукна, другий бочівку, інший мішок. Усе те вони скидають на купу перед ватажком. МаруСЯК до Марусі. ІДИ В ЯСКИНЮ1. Маруся відходить. Я В А V Ті самі без Марусі. м а р у С Я К до розбійників. Ну, ви всі вже, хлопці? Розбійники. Усі, ватажку! М а р у с я к. Пощастив нам Бог Цим разом. Ті угорські купці Якраз нам в пору надійшли. Сукна Для всіх нас вистане на сердаки1 2. Є й хліба дещо, бриндзи бербениця3 — р і м. Ну, а про гроші ти забув, ватажку? а р у С Я К трохи гнівно. Якби й забув, то не твоє це діло Мені нагадувать. 1 Яскиня — печера. 3 Сердак—верхня суконна одежа. 3 Бербениця—бочівка, кадка. 174