Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/164

О в л у p. Та князь! Де князь? І що ми без князя? Князь. Не бійся! Лиш роби, що я казав! Овлур, Предслава, частина розбійників відходять наперед сцени в кулісу направо. По хвилі чути там у сутінку глухий лоскіт, приглушені викрики і стогнання. Потім тихо. Я В А V Князь, Розбійники на ґанку, потім Гостомисл і Запава З а П а В а ламаючи руки, виходить із палати. Пропало все! Сповнились сни мої! Князя нема, він спасся, він утік! Пропали наші голови! О, горе! Г остомисл. Запавочко, мовчи! Кріпися духом! Іще ж не страчена надія! Ще Путята перешукує палату. Не може буть, щоб князь вночі у спальні Дізнавсь про все, щоби з двору утік Так, щоб ніхто його й не запримітив! Князь став перед ним і здіймає візір. Не може буть? А бачиш, що утік! Га, зрадники! Утік, не знавши ще Про твою зраду! Втік у темну ніч, По Божому показу. Гей же, хлопці! Візьміть їх зараз, пов'яжіть і рот Заткайте кожному, щоб не кричали! Гостомисл і Запава остовпілі з перестраху, а поки можуть отямитися, вже розбійники затикають їм роти й в'яжуть руки. РозбІЙНИКИ з переляком. О,Господи! Це князь! Ставур — це князь! Падуть перед ним на коліна. о, князю наш! Змилосердись над нами! Не погубляй нас! 163