Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/160

Тривога груди мої І Ой, Гостомисле! Боюсь чогось! Боюсь, щоб у самій Останній хвилі вся твоя робота, Весь труд твій не розвіявся, як дим! Гостомисл. Жіноче серце і жіночий ум! І бачить же сама на власні очі, Що все як слід іде, що наш противник Немов залізним обручем з усіх Боків обхоплений, що город спить І не спасе його — та ні! У неї Важніший глупий сон! Вона боїться Тих мар пустих, що сплодила вночі Стривожена уява. За пава. Мужу, мужу! Ти не кепкуй із моїх снів! Ти ж знаєш, Що булава твоя пропала! Це ж Не сонні мари вхопили її. Г о ст о м и с л. Ну, що ж, якийсь злодюга. Важне діло! Ти тут гляди! Показує на палату. Скрізь наші! Ми тепер Цілої Руси долю держимо В своїх руках! Ще хвиля і великий Престол порожній буде, і піде По всіх країнах руських шум і гомін! Зворушиться від моря аж до моря Народ. Подумай 1 Встануть супротивні Могучі хвилі, а ми поверх них Понесемось. Лиш з Гостомисла рук Прийме великокняжую корону Наслідник Святослава! Ось що я Держу в руках! На це я довго літ Трудився, це я підготовлював, До того йшов, і біг, і повз, і дерся. Тепер держу цей плід моїх зусиллів,— Сам Бог мені його не вирве з рук! 159